Дипломные, курсовые по праву от юристов
       і | і

Дипломні та курсові з права: поради студентам


Головна » Статті » Написання курсових і дипломних робіт

Врахування принципу змагальності при написанні дипломних, курсових робіт з кримінального процесу

ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ ПРИ НАПИСАННІ НАУКОВИХ РОБІТ З КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА


 

  На думку І.Д. Перлова, через змагальний процес «розкриваються матеріальна істина у справі, справедливий вирок». Порівняно із М.С. Строговичем Г.М. Колбая серед елементів змагальності не виділяв лише наявності сторін у процесі та підкреслив, що на досудовому слідстві принцип змагальності не діє, бо слідчий виконує як функцію обвинувачення, так і функцію вирішення справи.

Змагальність є одним із конституційних принципів судочинства, закріплених у ч.3 ст.129 Конституції України, тому його аспекти необхідно враховувати при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт з кримінально-процесуального права. Хоча у ч.1 ст.16-1 КПК 1960 р. зазначено, що її дія поширювалася лише на розгляд справ у судах, у літературі водночас наголошувалося, що вона проявляється і у стадії досудового слідства, зокрема у встановленні випадків обов’язкової участі захисника, у наданні захисникові права збирати відомості про факти, що можуть використовуватись як докази у справі, у закріпленні обов’язку сторони обвинувачення виявити також ті обставини, що виправдують обвинуваченого, пом’якшують його вину. Така форма процесу вважається змішаною.

Зробивши крок до утвердження змагальності, хоча б лише і у судовому провадженні, КПК 1960 р. водночас зберіг інститути повернення справи суддею прокурору для проведення додаткового розслідування та порушення судом кримінальних справ приватного обвинувачення, що не є притаманними змагальному процесу. На стадії досудового розслідування за КПК 1960 р. однозначно домінувала сторона обвинувачення, тоді ж як сторона захисту була позбавлена правових механізмів щодо вирішального впливу на хід досудового розслідування. Слушно зазначив В.О. Попелюшко, що «суд повинен бути позбавленим рис правоохоронного характеру та бути правозахисним органом», спрямованим на захист «прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб при розгляді кожної окремої кримінальної справи».

Як наголошено вище, проблеми змагальності займають одне з чільних місць також і в українській кримінально-процесуальній літературі. Досліджуючи принцип змагальності, І.Г. Козинець дійшла висновку, що принцип змагальності реалізується не в усіх стадіях, навпаки О.О. Мохонько вважає, що дія принципу змагальності поширюється не лише на стадії судового розгляду, а й на інші стадії, оскільки розподіл основних функцій як елемент принципу змагальності характерний не лише для судового розгляду. Проте самого лише розподілу процесуальних функцій недостатньо, оскільки, як влучно підкреслив В.Т. Нор, інтереси особи, а також її права і свободи повинні знаходитися «на першому плані», що є рисою, яка відрізняє змагальний процес від розшукного, у якому «пріоритетними є інтереси держави (публічні інтереси)».

М.А. Маркуш зазначає, що основними ознаками змагального порядку побудови процесу, які мають бути забезпечені у кожній стадії, є: наявність незалежного суду - органу судочинства і рівність сторін. У цьому контексті влучно підкреслив В.В. Король, що «рівність прав сторін у судовому процесі є важливою і невід’ємною складовою змагального процесу». На думку науковця, «принцип рівності прав сторін дозволяє суду: всебічно, повно й об’єктивно дослідити всі обставини справи», а також «вислухати міркування сторін щодо розгляду та вирішення справи, зважити всі докази та всі погляди учасників процесу і прийняти законне й обґрунтоване рішення».

У іноземних доктринальних джерелах зосереджено увагу і на інших аспектах змагального судочинства. Підкреслено, наприклад, що у змагальній системі збір обвинувальних доказів можливий лише під суворим контролем суду. Суддя втручається у провадження тільки коли одна сторона не погоджується із поведінкою іншої. Кожна сторона сама вирішує, чи розпочати кримінальне переслідування та захист, які обставини слід з’ясувати, які аргументи та докази використовувати.

Характерні риси, що відрізняють змагальний процес від інквізиційного, можна віднайти у: природі досудового розслідування та взаємозв’язку діяльності слідчого з процесуальною позицією підозрюваного, який може бути як суб’єктом правового процесу, так і об’єктом розслідування з обмеженими правами; у обсязі прав сторони захисту; активній чи пасивній ролі судді у процесі та у зв’язку між висновками суду та тим, що відображено у матеріалах досудового розслідування, якщо вони наявні. У дипломній, курсовій з кримінального процесу обов’язково вказувати ознаки інквізиційного і змагального процесу України.

Особливими рисами, що характеризують європейський континентальний інквізиційний процес є: 1) провадження судового слідства слідчими суддями; 2) участь підсудних в судовому слідстві; 3) широкі права потерпілих на участь у провадженні в статусі цивільних позивачів; 4) широкі апеляційні повноваження, включаючи право на оцінку нових доказів під час апеляційного розгляду; 5) дослідження доказів більше спрямовується судом, а не сторонами; 6) ліберальні правила доказування та 7) створення матеріалів справи (у розумінні єдиного зібрання усіх документів).

Як вже зазначено вище, змагальна побудова провадження також випливає із норм ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), хоча зарубіжні дослідники підкреслюють, що вимоги цієї статті не розповсюджуються на етапи провадження, що передують висуненню обвинувачення, особливо на процес розслідування до висунення обвинувачення.

Принципом, яким керується Європейський Суд з прав людини при розгляді скарг, є принцип справедливого процесу, що включає в себе принцип рівності засобів та принцип змагального процесу.

Звичаєве право Страсбурга у принцип «змагального провадження» закладає наступний зміст: сторона повинна мати можливість ознайомитися та висловлюватися щодо будь-яких даних, які надаються суду з метою впливу на його рішення, незалежно чи вони будуть надані протилежною стороною, чи походитимуть з незалежного від сторін джерела.

Окрім цього, сторона захисту у провадженні наділяється особливими правами, такими як: презумпція невинуватості, право знати про всі висунуті обвинувачення, право на підготовку до власного захисту, право на належний захист, право допитувати свідків та право на безкоштовну участь перекладача.

Стосовно принципу рівності процесуальних засобів зарубіжні науковці зазначають, що він є внутрішнім аспектом права на змагальний процес. Принцип передбачає, що кожній стороні повинна бути надана належна можливість, щоб відстоювати власний інтерес у справі, включаючи подання власних доказів, за умов, що не ставлять її у невигідне становище порівняно із суперником. Іншими словами, принцип рівності процесуальних засобів по суті означає процесуальну рівність між сторонами (справа «Ноймайстер проти Австрії», 1968 рік). Суд допускає незначну нерівність, що в загальному не впливає на процес. Повинні бути належні процесуальні гарантії, що узгоджуються із характером справи, включають належну можливість подавати докази, оспорювати докази, надані протилежною стороною, та виступати щодо обставин справи (справа «Х. проти Бельгії», 1987 рік). Принцип рівності процесуальних можливостей також означає, що протилежній стороні не повинні надаватися додаткові можливості підтримувати її позицію за відсутності обвинуваченого (справа «Боргерс проти Бельгії», 1991 рік).

 Зазначений принцип передбачає однакове ставлення до свідків захисту та обвинувачення.

У зарубіжній процесуальній літературі наголошується ще на таких аспектах змагального провадження:

- насамперед національні закони встановлюють правила допустимості доказів, а національні суди оцінюють докази (справа «Шенк проти Швейцарії», 1988 рік);

- сторона захисту має можливість допитувати свідків та оспорювати їхні докази, а матеріали справи доступні обом сторонам (справа «Брікмонт проти Бельгії», 1989 рік);

- органи обвинувачення повинні відкрити захисту усі речові докази, що є у їхньому розпорядженні та свідчать на користь чи проти обвинуваченого (справа «Роув та Дейвіс проти Сполученого Королівства», 2000 рік). Хоча право на відкриття доказів не є абсолютним. Суд вирішив, що нерозкриття доказів є законним у наступних випадках: а) коли цього вимагає публічний інтерес (наприклад, нерозкриття імені агента чи секретної слідчої техніки), що також може зумовлюватися інтересами національної безпеки (справа «Едвардс проти Сполученого Королівства», 1992 рік); б) коли зачіпаються питання національної безпеки, однак у цих випадках саме національні суди повинні контролювати обґрунтованість тверджень національних органів, що йдеться про національну безпеку та тероризм. Тому суд повинен балансувати між публічним інтересом та важливістю матеріалів для захисту (справа «Чахал проти Сполученого Королівства», 1996 рік). Проте лише ці випадки є допустимими з погляду ст.6 Конвенції.

Наведені вище теоретичні та практичні підходи до змагальності висвітлюють різні її аспекти, а тому є цінними в плані вивчення цього явища. Змагальність досліджується науковцями у різних іпостасях, а саме як: принцип (засада) кримінального судочинства, порядок побудови процесу, сукупність принципів судочинства, інструмент або спосіб дослідження обставин справи та правовий метод забезпечення законності процесуальної діяльності. А це свідчить про багатогранність явища змагальності та необхідність різностороннього підходу до її вивчення. Видається, що неможливо чітко відокремити організаційну та функціональну сторону змагальності, адже щоб забезпечити певний спосіб дослідження обставин справи, спершу необхідно забезпечити функціонування суб’єктів їх дослідження, наділених необхідним для цього процесуальним статусом. Якщо змагальність є способом побудови процесу, то вона в результаті такого системоутворюючого впливу автоматично переходить і у ранг його засади. З іншого ж боку, враховуючи, що сутністю процесуальної діяльності є встановлення за допомогою процесу доказування відповідного кола юридично значущих обставин, стає зрозумілим, що у змагальному процесі недостатньо лише певної його структурної організації із закріпленням набору принципів, а і не менш важливо, щоб процес без невиправданих зволікань рухався до своєї мети та виконання своїх завдань, запорукою чого є процесуальна форма та гарантії.

Підсумовуючи сказане, змагальність слід розуміти ширше, неодмінно у взаємозв’язку з іншими засадами кримінального провадження та процесуальним статусом його суб’єктів. Змагальність доцільно асоціювати з поняттям «режим», що охоплює як організаційний, так і функціональний її аспекти, а оскільки йдеться про змагальність саме у кримінальному провадженні, то такий режим необхідно чітко обумовлювати як процесуальний.

Будучи процесуальним режимом, змагальність охоплює певні положення, що базуються на нормах права:

- наявність сторін обвинувачення та захисту. Недостатньо лише їх умовної наявності, а необхідно, щоб сторони організаційно, матеріально та функціонально були незалежними між собою;

- сторони мають власні правові позиції, котрі повністю або частково різняться, що породжує необхідність їх аналізу та вибору між ними. Якщо сторона захисту навіть обрала шлях максимальної співпраці зі стороною обвинувачення та сприяє останній у встановленні обставин провадження, все-одно це буде обрана процесуальні позиції, оскільки діє презумпція невинуватості, яку стороні обвинувачення належить спростувати шляхом доказування, а обвинувачений доти вважатиметься невинуватим. Тому правові позиції сторін можна вважати «двигуном» процесу, але слід лише зауважити, що активність перебігу провадження прямо пропорційна протилежності цих позицій;

- сторонам забезпечено можливість скористатися процесуальними інструментами задля доказування власних та спростування інших правових позицій. Такими інструментами є права та обов’язки сторін, зокрема наступні права: на заявлення відводу, на заявлення цивільного позову, подавати докази та застосовувати для їх пошуку слідчі (розшукові), негласні слідчі (розшукові) дії, заявляти клопотання, виступати в судових дебатах, на оскарження судових рішень та право обвинуваченого виступати з останнім словом. У цьому контексті неабияке значення має інститут судового контролю за досудовим розслідуванням, чому ще буде присвячено увагу нижче. Слід лише зауважити, що між сторонами існують суттєві відмінності, а тому і не може йтися про абсолютну рівність цих процесуальних засобів. Але вони повинні бути достатніми для ефективного відстоювання кожною із сторін своєї правової позиції;

- вищенаведені позиції стосуються також і потерпілого, який згідно п.19 ч.1 ст.3 КПК за загальним правилом не належить до жодної зі сторін, проте також може володіти власною правовою позицією та повинен мати право на її відстоювання. Інтереси потерпілого повинні неодмінно враховуватися задля законного та справедливого вирішення справи;

- наявність суду, який також є організаційно, матеріально та функціонально незалежним від сторін, потерпілого та інших суб’єктів кримінального провадження, у нього відсутня заінтересованість у результатах вирішення справи. Суд сприяє сторонам у доказуванні, також виконує організаційні функції, про що детальніше йтиметься у наступних підрозділах роботи. Суд формує свою правову позицію в ході судового провадження, проте не висловлює її до видалення у нарадчу кімнату, а викладає її лише у судовому рішенні та письмовій окремій думці.

Категорія: Написання курсових і дипломних робіт | Додав: advocate (2017-03-27)
Переглядів: 142 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

МЕНЮ



Дисертації, дипломні та курсові роботи по праву, вирішення задач з права від професійних юристів тел.:0971949984